Мы стоим на границе бегущих годов
И она словно нить, как река впереди.
Груз у многих из нас из тяжёлых грехов,
Что так долго приходится в жизни нести.
Пролетел, промелькнул убегающий год.
Он принёс и унёс вереницу событий.
Погружал в атмосферу обычных забот
И был годом находок, потерь и открытий.
Смена года людей заставляет спешить.
Неизвестность желает взять посох и трон.
К небесам нужно каждому путь проложить
Через жизнь, где у власти предвечный закон.
Проходящие годы в судьбе ставят минус,
Ежедневно ведя свой обратный отсчёт.
От рождения к вечному на год продвинусь
К той черте, где у каждого будет черёд.
Как всегда, на пути, есть развилки дорог.
Повести они смогут к позору и славе.
На одной сохранит от бесчестия Бог,
А другие торопятся к гибельной яме.
Что же ждёт впереди мы желаем узнать;
И каким оно станет плохим или добрым.
Будет это зависеть, что сможем избрать
Нашим сердцем, нередко таким непокорным.
Календарь обронил уж последний листок;
И поспешно часы на стене бьют тревогу.
Пролетающий год завершает свой срок,
И готовит отчёт о правлении Богу.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 9523 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
